Документи та спогади криворізької вчительки З. П. Піддубної

Наприкінці 2024 року краєзнавець Геннадій Лазаров передав на зберігання до Криворізького історико-краєзнавчого музею унікальні експонати: залікову книжку [3] та студентський квиток № 76 [8] Зої Павлівни Піддубної, яка навчалася у Криворізькому педагогічному інституті на природничому факультеті.

Обидва документи несуть на собі сліди часу: палітурки потерті, аркуші пожовклі, їхні краї зім’яті та надірвані. Друковані тексти в них — українською мовою, записи, за деякими винятками у заліковій книжці, також. Особливістю останньої є те, що в ній щільно замазано чорнилами назву іншого вишу, а над нею проштамповано: Криворізький педагогічний інститут; закреслено і речення під посадою «Заступник директора», тобто використано бланк документа, виготовленого для іншого навчального закладу.

Записи на сторінках 1–3 (ПІБ студентки, назви предметів першого семестру першого курсу) зроблено, очевидно, секретарем факультету; тут же підписи Ткаченка — заступника директора та З. Ярового — декана факультету. Наступні, на сторінках 4–17 (окрім оцінок, дат і підписів викладачів), заповнені акуратним, «кругленьким», з нахилом вправо почерком Зої Піддубної.

Записи зроблено фіолетовими, а також синіми, червоними і зеленими чорнилами; є мокрі печатки вишу, підписи викладачів і самої студентки. Важливо, що добре збереглися дві чорно-білі світлини, з яких на нас дивиться гарна дівчина з двома довгими товстими косами.

Зоя Піддубна вступила на І курс природничого факультету у 1939 році, закінчила ІV курс у 1946 р. Довідка № 490, видана на філологічному факультеті 7 лютого 1941 року на ім’я Бондаренко Марії, свідчить, що студенти сплачували за навчання по 300 карбованців за рік [6]. Навчання було перерване під час окупації Кривого Рогу (серпень 1941 — лютий 1944). Газета «Дзвін» повідомляла, що 20 грудня 1941 р. «Криворізький педінститут розпочав навчання. Педінститут має історико-філологічний та фізико-математичний факультети» [3, с. 4].

Із записів у заліковій книжці дізнаємося, що у 1939–1946 роках на природознавчому факультеті Криворізького педагогічного інституту викладали: Александровськ(ий?) (аналітична хімія, органічна хімія); Бейм (рос. мова); Біленко (основи марксизму-ленінізму); Бригінець (фізіологія рослин); Горб Т. Ф. (неорганічна хімія, методика хімії); Горшкова М. С. (анатомія); Гусєв М. (політекономія); Добровольський І. А. (ботаніка); Єременко В. І. (ботаніка); Задирака П. М. (зоологія); Іоффе (фізика); Карета О. О. (німецька мова); Коган (неорганічна хімія); Коштиненц(?) (шкільна гігієна); Леміщенко К. С. (діалектичний та історичний матеріалізм); Макаров М. А. (фізкультура); Махнач (політекономія капіталізму); Могилевський (латина); Молодцов (військова справа); Моцний (фізіологія людини); Нікітін В. А. (німецька мова); Перегуда (українська мова); Першко (військова справа); Романенко (педагогіка); Самодай П. Д. (зоологія); Солошенко (гістологія); Сторожук (гістологія); Сточний (фізична хімія); Тверітіна Т. А. (зоологія, анатомія, методика природознавства); Фасулаті К. К. (зоологія, дарвінізм, методика дарвінізму); Шерстюков (геологія мінералів, історична геологія, палеонтологія); Штукман (психологія); Шумейко (історія педагогіки).

Від 24 березня до 20 травня 1945 року Зоя Піддубна під керівництвом Тверітіної Т. А. пройшла педагогічну практику в СШ № 13, отримала оцінку «хор.» («добре»).

У червні 1946 р. склала державні іспити із зоології («добре»), основ м[арксизму]-ленінізму («відмінно»), хімії («відмінно»), педагогіки («добре»).

На с. 26 залікової книжки — останній запис від 27 квітня 1946 року: «Надати кваліфікацію викладача природознавства і хімії в середній школі і присвоїти звання учителя СШ. Постан.[ова]: від 27/ІV № 9». Чомусь залишилася незаповненою с. 27 про видачу диплома (№, дата) та про «надсилання» (направлення) на роботу.

Коротку інформацію про З. П. Піддубну наведено в «Енциклопедії Криворіжжя»:

Піддубна-Желєзнова Зоя Павлівна (13.03.1922, Дніпропетровська обл. — ? не раніше 1990 р.). Педагогічний працівник. Закінчила Криворізький педінститут (1946), Харківський університет (1961). З 1946 р. працювала вчителькою німецької мови в СШ №№ 10, 29, 30. Представниця педагогічної династії. Одна з кращих учительок німецької мови в Кривому Розі. Вперше провела КВК серед учнів СШ № 10, 29 іноземною мовою. Відмінник народної освіти [4, с. 289].

Як так вийшло, що Зоя стала викладати німецьку мову? Відповідь на це питання знайшлася досить швидко. У фондах КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР зберігаються зошит і окремі аркуші, на яких у 1990 р. Зоя Павлівна Піддубна-Желєзнова власноруч записала спогади про батька, сестер і трохи — про саму себе. Вперше публікуємо уривок (у перекладі українською), який пояснює, чому вона викладала в школі німецьку мову, хоча вчилася на природознавчому факультеті.

«У сім’ї Піддубного Павла Федосійовича [5, с. 289; 9, с. 150–152] було три дочки. Тамара і Зінаїда, як і батько, були вчителями української мови та літератури. Зоя (наймолодша) залишилася без батька у 16 років.

Завдяки турботі та матеріальній підтримці сестер училася. У 1946 р. закінчила Криворізький педінститут, природознавчий факультет. Вранці вчилася, а ввечері працювала в СШ № 20.

Ще дівчинкою 11–12 років почала вивчати німецьку розмовну мову. У будинку, де мешкала сім’я Піддубного П. Ф., жила Юргенсон Єлизавета Густавівна, яку привезли у 1904 р. як гувернантку в дім управителя заводу гірничого устаткування.

Так трапилося, що управитель та його дружина померли у 1917 р. від розриву серця, син ускакав на коні в Польщу, а донька Софія залишилася у місті, одружилася із засланим політичним революціонером Високовим (імовірно, Високов Михайло Ксенофонтович — прим. авт. [1, с. 277]), а Єлизавета Густавівна залишилася у сім’ї як домашня робітниця та гувернантка. Вона займалася з дітьми Софії, і я спочатку для розваги та гри була слухачем уроків розмовної мови, пізніше, на прохання батька (він платив за уроки), вчилася.

Коли я прийшла у 5 клас, німецьку викладав Диковський Петро Петрович, учитель історії. Це був зовсім молодий учитель, який умів читати по-німецьки. Оскільки я вже була добре підготована, то тягнула руку і завжди перекладала текст або читала й отримувала «5».

У 6 клас прийшла вчителем Болюбах Катерина Вікторівна, яка закінчила в Парижі інститут шляхетних дівчат, знала німецьку, англійську, французьку. Це була людина високої моралі, чудовий учитель. Для знайомства з учнями провела диктант, і я отримала велику «1». Я прийшла додому і з обуренням показала батькові свою роботу. Батько зрозумів усе, домовився про приватні уроки з Єлизаветою Густавівною, і я стала отримувати хороші та відмінні оцінки з німецької мови, хоча у вимогливої вчительки це було дуже важко.

В інституті німецьку мову викладала Карета Олена Олександрівна [10, с. 199–201] — дружина професора математики, якого репресували у 1938 році. Олена Олександрівна викликала до дошки студентів писати речення для «знайомства». Коли дійшла черга до мене, після того як я написала речення на дошці, вона сказала, що я буду її секретарем. Під час пояснення матеріалу я стояла біля дошки і писала. Ми дружили з нею до війни як «друзі по нещастю» (її чоловік і мій батько були «ворогами народу»), а після війни (до війни я встигла закінчити 2 курси) нас ще більше здружили бідність, голод, і в мені вона відчувала свого сина, який загинув на фронті.

Олена Олександрівна була для мене зразком вихованості, акуратності, старанності. Але вона була дуже непристосована до життя. Я їй допомагала: білила їй кімнату, «діставала» харчі. Олена Олександрівна порадила мені вступити на заочні курси, я послухала її, вступила й закінчила.

У школі я викладала хімію (декілька годин) і багато — німецьку мову. У 1956 році вступила до Харківського університету на факультет німецької мови і закінчила його заочно. Коли отримала диплом, гірко плакала. Мене не розуміли — чому? А я шкодувала, що цього не міг знати мій батько, яке щастя — його дочка закінчила два вищі навчальні заклади, має право викладати німецьку мову. А він цього дуже хотів!» [7, арк. 1–5].

Отже, речі й документи, передані до музею у різні роки різними людьми, суттєво доповнюють інформацію про наших земляків.

ЛІТЕРАТУРА

1. Високов Михайло Ксенофонтович. Історична енциклопедія Криворіжжя. Т. ІІ. Кривий Ріг: СТПРЕС, 2009. С. 277.

2. Залікова книжка на ім’я Піддубної Зої Павлівни, видана 1939 року. КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КН-49826. Арх-25411.

3. Криворізький педінститут розпочав навчання. Дзвін. 1941. 22 грудня. С. 4.

4. Піддубна-Желєзнова Зоя Павлівна. Енциклопедія Криворіжжя / упоряд. В. Бухтіяров, О. Мельник. Т. І. Кривий Ріг: ЯВВА, 2005. С. 289.

5. Піддубний Павло Федосійович. Енциклопедія Криворіжжя. С. 289.

6. Повідомлення до секретаріату № 490 від 7 лютого 1941 р. КІКМ. КН-49823. Арх-25409.

7. Спогади З. П. Піддубної-Желєзнової. Рукопис. КІКМ. КДФ-12628. Арк. 1–5.

8. Студентський квиток № 76 на ім’я Піддубної Зої Павлівни, виданий 24/ХІІ 1940. КІКМ. КН-49827. Арх-25412.

9. Фінічева В. Павло Піддубний. Історична пам’ять Дніпропетровщини: події, факти, імена: збірник статей та документів: у 5 т. Т. 5. Криворіжжя у тенетах політичних репресій. Дніпро: Моноліт, 2017. С. 150–152.

10. Фінічева В. Олена Карета. Там само. С. 199–201.

Джерело: Ірина Стеблина, заступник директора; КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... ХІ-ті Історико-краєзнавчі читання ТОМ 2: до 95-ти річчя КДПУ (Кривий Ріг, 24 квітня 2025 рік)